Співзалежність-паталогічний вид взаємовідносин.

Термін «співзалежність» означає залучення людини в негативну ситуацію, яка призводить до деструктивної поведінки, відмови від себе і розвитку почуття провини, депресії і, як наслідок, важких психосоматичних захворювань. Співзалежність розвивається там, де близька людина узалежнюється від алкоголю, наркотиків, азартних ігор тощо. Професійний термін «співзалежність» був запроваджений до офіційної термінології невдовзі після того, як алкоголізм було визнано хворобою. Було помічено, що близькі люди, родичі алкоголіків та наркоманів мають зрушену поведінку, що є наслідком життя поряд із залежною особою – таку поведінку названо співзалежністю. Часом радіус ураження це не лише найближча особа до алкоголіка, наркомана чи ігромана, але також діти, батьки чи дальші родичі – тобто при одному залежному може захворіти декілька осіб.

Залежна людина має ознаки своєї хвороби, тобто по ній видно, що вона алкоголік, наркоман чи азартний гравець, бо людина є у стосунку до руйнуючого предмету такого, як алкоголь, наркотик, ігрові автомати тощо; а у співзалежних не видно матерії захворювання, бо на перший погляд така людина ніби робить добру справу, намагається допомогти іншій людині, що є у біді, але як наслідок такої допомоги її життя сповнюється почуттям провини, почуттям жалю, претензіями, страхами, невдоволенням, відчуттям відсутності щастя, порожнечі і хвороба прогресує.

Варто додати, що співзалежна поведінка може сформуватися не лише у стосунках із алкоголіком чи наркоманом, але також у відносинах із начальником чи надто домінуючим чоловіком/дружиною. От наприклад, ваша мама схильна до емоційної нестабільності, і з часом ви починаєте брати на себе відповідальність за її почуття, намагаєтесь якось врятувати, посприяти, щось замість неї зробити, готові відмовитися від своїх планів, пожертвувати своїми інтересами, часом, знехтувати потребами чоловіка чи дружини, бо почуття провини це рушійна сила ваших стосунків із мамою. Коли ж ви почнете виходити із стану співзалежності, то зустрінете опір і несприйняття з боку матері. Адже буде приходити чіткий розподіл відповідальності, встановлюватися межа і зможе мати право на звучання слово «ні».

Співзалежність може сформуватися, коли начальник починає переобтяжувати підлеглого обов’язками, просить залишитися після роботи, виправити чиїсь помилки, витягнути проект, і людина на початку бере на себе забагато, бо їй це подобається – почуття потрібності, відчуття того, що шеф довіряє, покладається і його не можна підвести. Але потім приходить розуміння, що вона несе не свою ношу, жертвує своїм часом, стосунками в родині, відпочинком і це не оплачується, не обговорюється і приходить розуміння, що її використовують і вона стає жертвою.

Співзалежна особа може вирости в родині священика, військового, вчителя, чи будь-якій іншій, де є авторитарний тиск, а також де є хворі психічно, або фізично особи і все крутиться довкола них, нехтуючи потребами інших членів сім’ї чи дітей.

Є певний сценарій, згідно якого співзалежна особа функціонує – це називається трикутник Карпмана. Спочатку співзалежна особа має такий комплекс героя-рятівника, але з часом та людина, яка ще вчора рятувала, прибирала наслідки, «прикривала» перед родичами, дбала і вболівала, починає розуміти, що цього не достатньо і перебирає на себе знову відповідальність, починаючи контролювати залежну людину. Основна думка в цей період у співзалежних це – якщо ти сам не можеш контролювати вживання, то я буду робити це за тебе. Так відбувається зміна ролі з рятівника до переслідувача. Такі люди перевіряють гаманці своїх залежних половинок, відбирають гроші чи не дозволяють зустрітися із друзями, аргументуючи це турботою про здоров’я залежного. На жаль, у залежних це викликає лише гнів, роздратування та бажання зробити все навпаки. Хвороба прогресує, а співзалежна особа з часом починає почуватися використаною, самотньою і наступає знову зміна ролі – тепер вона жертва і ображається, закривається, демонструє всіма доступними способами, що вона жертва. Людина починає виливати весь негатив на того, кого раніше рятувала чи контролювала – від докорів та обзивання, через скандали і аж до того, що буде ходити і всім розповідати, який він поганий, як він вчинив, як зіпсував життя, але за якийсь час почне почуватися винною і знову повернеться до ролі рятівника. І так може продовжуватися дуже довго. Співзалежні мають схильність до ілюзій і такого «магічного мислення»: «Він зміниться заради мене, я все зроблю і він зміниться». Вони переконані, що мають в собі стільки сили, що змінить особу, але цього не відбувається, людина емоційно вигорає та починає хворіти.

Буває таке, що жертвам починає подобатися бути жертвою і вони з якимось пієтетом та замилуванням плекають той стан в собі. Вони цього можуть не усвідомлювати, але їм це вигідно.

Одужання у великій мірі приходить через усвідомлення, що таке особа, які у неї права та які обов’язки. Бо кохання може бути тільки в єдності з пошаною свободи вибору людини. Залишити алкоголіка у його хворобі буде правильним вчинком, якщо це буде з довірою, співчуттям, з розумінням того, де закінчилися межі вашої компетентності та відповідальності за вибір іншої людини. Це може допомогти залежному взяти відповідальність на себе і почати змінювати своє життя, але якщо ні – людина має право нищити своє життя, а ви маєте право не брати у цьому участь і вибрати дорогу життя.

Людина може носити в собі багато болю, але заперечувати це, а також мати велику потребу в допомозі з вирішенням особистих проблем та не зізнаватися у цьому. У родині алкоголіка завжди має місце насилля. Навіть якщо воно не фізичне, то моральне, емоційне. Насилля через позбавлення можливості задовольнити свої основні  потреби. Наприклад, через занедбання своїх батьківських обов’язків – тихий алкоголік, як ще одна дитина, і жінка перебирає на себе його обов’язки та турботи, і, як наслідок, живе з болем і жалем, відчуттям нещасливості, знедоленості. Коли люди одружуються, то розраховують на те, що кожний внесе у сім’ю щось своє – жінка своє жіноче, а чоловік своє. І вже разом, як батьки, віддадуть те, що належить дітям. Коли це не працює, то це занедбання переживається, як насилля. Навіть якщо це тиха форма алкоголізму, то шкода не менша. Увесь біль та жаль, які людина переживає в хворих стосунках вимагає кваліфікованої психотерапевтичної допомоги.

Співзалежність як і залежність торкається декількох сфер життя, і тому також потребує комплексної допомоги.

На першому місці порушується психологічна сфера – людина не знає своїх меж, у першу чергу меж своєї відповідальності, не вміє будувати партнерських стосунків, легко бере на себе роль героя, рятівника. Наприклад, якщо жінка виросла в родині алкоголіка, то висока імовірність, що у подальшому вона знайде для себе чоловіка, який буде алкоголіком чи буде мати схильність до якоїсь іншої залежності, бо вона навчилась «рятувати, спасати». Це все форми заперечення і форми захисту. . Адже вони приходять з проханням «Зробіть щось». Тобто ви зробіть (зі мною, з ним, зі всім цим), а я візьму вже готове.

Порушення соціальної сфери у співзалежної особи проявляється коли, внаслідок «біди», вона починає ховатися від соціуму. У неї сильно звужується коло спілкування. Немає часу на друзів та відпочинок, немає часу на те, щоб тішитися життям.

Порушення тілесної сфери відбувається через постійний стрес у співзалежної людини, емоційні перевантаження, втому тощо. І от людина лікує серце чи п’є ліки від безсоння, або заїдає своє важке життя, а  потім має проблеми із зайвою вагою, або стає залежною від постійного прийому ліків. Тобто, життя поруч із залежною особою може спричинити якусь власну залежність. Але лікувати фізичну хворобу  недостатньо, потрібно побачити, що причиною хвороби є співзалежність, і міняти свій підхід до проблеми ближнього.

Співзалежна людина бере на себе не свою ношу, бере на себе забагато і знімає відповідальність з інших людей. Співзалежних люблять ті, хто хоче використовувати, адже вони не вміють сказати «ні», тому що бояться бути відкинутими.

Проблема також у тому, що у співзалежних низька самооцінка, яка зберігається незалежно від їхніх особистих досягнень і часто ретельно приховується, але саме вона штовхає на пошуки собі подібних, людей, які виросли у таких самих дисфункційних родинах. І от такі люди, знайшовши один одного, або хтось один впадає у залежність, а хтось рятує, або починають з часом пити двоє. Найчастіше спрацьовує схема, що жінка з родини алкоголіка знаходить собі чоловіка з проблемами – алкоголь, наркотики, азартні ігри – і тоді вона включає свої навички, які вона здобула, коли бачила, як мама радила собі в аналогічних ситуаціях. У них таке тунельне бачення, як у алкоголіків, які впізнають «своїх», куди би не прийшли. То важко пояснити, але дівчина серед (умовно) десяти хлопців вибере того, який має проблеми. Такі сім’ї живуть по принципу емоційної гойдалки – від драми до щастя, від щастя до драми. І людина, яка звикла до такого, знайде собі когось, хто зможе їй таку емоційну гойдалку запевнити. Створити звичне середовище.

Поки людина молода, то їй цілком під силу витримувати такі перепади. Є ресурс, але з віком приходить розуміння та усвідомлення того, що її такі емоційні перепади руйнують. З’являється бажання вискочити з цієї гойдалки і щось змінити. Мотиваційним у таких ситуаціях є дно – їхнє особисто дно, коли людина розуміє, що вже не тягне. Співзалежні люди зазвичай не бачать своїх проблем, вони вважають, що головна причина їхніх нещасть – це залежна людина, а з ними самими все гаразд. Вони пильнують дім та дітей, всіх годують, дбають за все, утримують родину – хіба ж це з ними щось не так? Співзалежні особи приходять до психолога, щоб поскаржитися на своїх алкоголіків чи ігроманів, а коли спеціаліст рекомендує їм особисту психотерапію, яка б допомогла їм, або радить піти на групи для співзалежних, то у 90% такі люди вже не приходять вдруге. Вони не хочуть навіть починати щось змінювати. Вони прийшли по чарівну пігулку, про чудотворного копняка для своїх заблукалих чоловіків, дружин, батьків чи дітей, а їх змушують працювати над собою.

Буває так, що позитивні зміни у співзалежної особи та її праця над собою дають поштовх для позитивних змін у залежної особи. І це один із найкращих напрямків у допомозі залежній особі – почати виходити із співзалежності і по здоровому відноситися до проблем та хвороб оточення. Це потребує зусиль. Якщо співзалежна особа почне зцілюватися, лікуватися, найближчі можуть бунтувати, алкоголік також буде бунтувати, бо його хворобі вигідно мати когось залежного від нього, ким можна маніпулювати. Але це правильний шлях. У першу чергу, це допомога самому собі. У співзалежних людей дуже високе почуття провини і воно голосно промовляє, коли людина починає роздумувати, чи не піти їй до психотерапевта або на групу взаємодопомоги, бо це ж їй доведеться витрачати час та зусилля на себе. Ще по бабках, лікарях чи до священика людина піде, бо це зазвичай одноразове та короткотривале, а все решта вимагає часу, певних зусиль і тому на таке важко зважитися.

У родині, де є залежна особа і, відповідно, завжди присутня якась форма насилля, за замовчуванням починають працювати три правила, щоб люди могла існувати у цих непростих обставинах. Правила ці руйнуючі, дисфункційні і приносять в результаті багато шкоди, але сім’ї їх засвоюють, щоб хоч якось функціонувати:

  1. Не говори. Про проблему не говоримо – це табу. Жінка довго нікому не розповідає сама і також дітям каже не розповідати. Це соромно і боляче, тому це замовчують і не звертаються по допомогу.

  2. Не відчувай. Заборона на почуття, вони пригнічуються, приховуються. Дітям забороняється відчувати. Людина, наприклад, забороняє собі плакати, бо якщо алкоголік агресивний, то це може його спровокувати і буде ще гірше, або така ситуація – був скандал, всі були учасниками – всі бачили, як тато бив посуд і нищив меблі, всі у шоковому стані, а наступного дня ніхто не говорить про почуття – мама не слухає про почуття дітей, може так бути, що навіть у сім’ї не обговорюють, що ж це таке вчора було. Не дозволяється прояв почуттів. А з часом може статися так, що людина має в собі вже стільки того болю, що почуття наче заморожуються і вона перестає виражати їх взагалі, хіба якісь істеричні прояви. Але мама вже не здатна на прояв почуттів до дітей, сили немає щось відчувати. І діти також ростуть такі «заморожені», або, навпаки, починають бунтувати та уходити в протест.

  3. Не вір. Навіть якщо все добре зараз, то через 5 хвилин вже може бути все погано. І оце «не вір» допомагає людині мати ілюзію контролю над ситуацію, бо вона воліє не вірити, ніж дати знову розбити собі серце.

 Це не поодинокі випадки, коли співзалежні люди будують собі життя за цими правилами і всіма силами намагаються таким чином триматися на плаву, хоча насправді все навпаки – стає ще гірше.

Зараз багато інформації на тему співзалежності, є багато груп, які допомагають впоратися із хворобою, наше завдання дати людям поштовх до змін.

Можливо, прочитавши це ви зрозумієте, що настав час щось змінити, скористаєтесь вказівками та почнете шукати допомоги.

Leave a reply