Міф 1. Сепарація призводить до розриву емоційного зв’язку між батьком та дитиною.
Ні, сепарація та емоційний зв’язок ніяк не пов’язані. У психології під сепарацією розуміється фінансове, ціннісне, функціональне та емоційне відділення дитини від батьків. Простіше кажучи, це процес, після якого людина стає самостійною. Сепарація допомагає дитині відповісти на важливі питання: «хто я?», «чого я хочу?», «Що для мене у житті важливо?».
Негативно вплинути на стосунки в сім’ї сепарація може тільки якщо між батьком і дитиною виникають розбіжності з якогось важливого питання.
Наприклад, залежний хоче прийняти важливе рішення, а сім’я його у цьому не підтримує чи навіть забороняє. Виникає конфлікт. Залежному важливо показати, що він здатний сам приймати рішення та відповідати за свої дії. Батьки вважають, що їхній син чи дочка ще не в змозі зробити самостійний вибір.
Міф 2. Чим раніше відбудеться сепарація, тим краще
Сепарація починається у віці від одного року до трьох років, а завершується у всіх у різний час. Вважають, що психологічний вік, який підходить для сепарації, — 13–16 років, ближчий до пубертатного періоду. У цей момент має відбутися остаточна здорова сепарація.
Однак багато психологів сходяться на думці, що підлітковий вік зараз збільшений — його верхнім кордоном можна вважати 24 роки. До того ж, треба пам’ятати, що сепарація завжди проходить індивідуально. Хтось готовий нести за себе відповідальність у 14 років, а за когось батьки ухвалюють рішення у 30 років. Тому сепарація має закінчитися вчасно саме для вас: у той момент, коли ви здобудете самостійність і зможете організувати своє життя так, як вам зручно.
Відбудеться сепарація раніше чи пізніше, залежить від багатьох факторів. Наприклад, від умов, у яких живе залежний. Якщо в сім’ї є гіперопіка, гіперконтроль, маніпуляції, навішування почуття провини та сорому, навряд чи сепарація пройде вчасно та безболісно для всіх. Якщо батьки поважають особу дитини, її думка, її вирішення, проблем із сепарацією бути не повинно.
Міф 3. Якщо сепарація не завершилася – є психологічні проблеми
Психолог вважає, що якщо сепарація так і не відбулася, є сенс задуматися, чому це сталося.
Батько не дає свободи, прив’язує до себе, нав’язує свою, єдину правильну думку? Залежний не бере на себе відповідальність, чи присутня вивчена безпорадність? Чи є і те, й інше? Тут є над чим подумати. Однозначно можна припустити, що у цій сім’ї є невирішені труднощі.
Психологи недарма говорять про важливість сепарації. Інакше залежність від батьків перетворюється на звичку. З віком розрубати такий вузол і набути самостійності буде все складніше.
Головне побажання батькам: зрозуміти й усвідомити, що не повинні бути схожі на нас, це самостійні особистості, яким необхідна підтримка та опора до певного часу. Допомагайте, якщо діти просять про це, але вмійте дати волю, коли це потрібно. Якщо не виходить, якщо відчуваєте, що є проблеми, то звертайтеся до фахівця, то ви допоможете не тільки собі, а й дитині.
Міф 4. Найпростіший спосіб завершити сепарацію – поїхати подалі від батьків.
Це не правда. Залежний може переїхати на іншу вулицю або навіть в іншу країну, але при цьому залишатися емоційно залежним від батька. Сепарація має не фізичний, а психологічний характер. Її суть полягає в тому, що батько приймає думки, бажання, цілі та прагнення залежного. А залежний визнає, що її почуття можуть не співпадати з батьківськими, а цінності сильно відрізнятися.
Сепарація відбувається усередині нас. Це внутрішня робота, внаслідок якої ми розуміємо, що робимо свій вибір самі, несемо за це відповідальність. Ми готові впоратися з тим, що наш вибір можуть не схвалити батьки, і спілкуємося з ними з позиції дорослої людини.
Міф 5. Сепарація завжди проходить тяжко та болісно
Ні, це нормальний етап дорослішання та відокремлення від батьків. Сепарація може і має бути безболісною.
Сепарація болісна тоді, коли вона не сталася вчасно. А завадити цьому могли проблеми у житті самих батьків, невміння чи небажання відпустити дитину, ідея реалізувати свої амбіції через неї, маніпулювання, гіперконтроль, знецінення, вічне розчарування. В результаті і у залежного, і у батьків виникає безліч образ та невисловлених негативних емоцій, почуття провини, сорому.
Важливо: якщо залежного виховувала одна мама чи батько, це не означає, що сепарація пройде складніше, ніж у залежного, який ріс у повноцінній сім’ї. Все залежить від того, як батько ставиться до виховання дитини. Так, так буває, що мама, яка одна виховувала дитину, більше прив’язана до неї. Але це правило, навіть у повноцінній родині
Leave a reply